Музичний лук

Це один із найдавніших музичних інструментів, виникнення якого, за оцінками експертів, припадає на приблизно тринадцять тисяч років до нашої ери. Музичний лук є досить простим інструментом. Для його виготовлення необхідно мати лише міцну та гнучку палицю довжиною від п’ятдесяти сантиметрів до трьох метрів. Між її кінцями натягується одна струна, що нагадує тятиву лука. Саме так цей інструмент створюють жителі різних регіонів Африки, Південної Америки, Азії та Океанії. Використовувати такий лук для стрільби не вийде, однак витягувати звуки з нього – цілком можливо. На думку фахівців, музичний лук є пращуром усіх струнних інструментів. У традиційних культурах він досі використовується як супровід до співу та ритуальних танців.

Мбіра

Цей невеликий музичний інструмент називається самозвучним, або ідіофонним. У таких музичних інструментах джерелом звуку є сам предмет або його частина, а не натягнута струна чи мембрана, як, наприклад, у барабані. У випадку мбіри звук утворюється за допомогою натискання на спеціальні металеві язички, закріплені на дерев’яній основі. Саме через ці язички інструмент також називають ламелофоном. Кількість язичків може змінюватися від п’ятнадцяти до тридцяти.

Спочатку ці язички виготовлялися з дерева або бамбука, а близько тринадцяти століть тому почали використовувати тонкий метал. Час появи мбіри датується приблизно трьома тисячами років тому в Африці, у районі річки Замбезі, на території сучасних Зімбабве та Мозамбіку. Пізніше цей музичний інструмент поширився в інших країнах Африки, на Кубі, а також у Центральній та Південній Америці.

Колісна ліра

Фахівці вважають цей музичний інструмент попередником одразу кількох груп сучасних інструментів, а також раннім зразком розвинених технологій. Колісна ліра належить до групи хордофонів і за формою нагадує дуже велику скрипку.

Частина її струн, що безперервно торкаються колеса, утворюють монотонний гул, подібний до звуку органа або волинки. Інші струни музикант може вкорочувати за допомогою спеціальних стрижнів, використовуючи їх як клавіші. Темп і гучність виконання залежать від швидкості обертання колеса.

Перші письмові згадки про колісну ліру датуються дванадцятим століттям. У Росії цей інструмент довгий час був символом мандрівних співців, відомих як скоморохи. Він використовувався для виконання билин, духовних пісень та інших народних творів. Проте у сімнадцятому столітті колісна ліра майже вийшла з ужитку.

Наприкінці двадцятого століття інструмент знову набув популярності. Сучасні виконавці почали використовувати його електричну версію, яка стала улюбленою серед музикантів у стилях рок і фолк.

Скляна гармоніка

Вперше про скляну гармоніку згадується у письмових джерелах епохи Відродження. У сорокових роках вісімнадцятого століття ірландець Річард Покрич створив музичний інструмент із скляних посудин, наповнених водою у різному об’ємі. На ньому він виконував музичні твори у Лондоні.

У тисяча сімсот шістдесят першому році його виступ почув один із засновників Сполучених Штатів Америки, учений та винахідник Бенджамін Франклін. Йому ця ідея дуже сподобалася, і вже через рік він сконструював власну версію інструмента. Вона складалася з тридцяти семи скляних чаш, встановлених горизонтально та закріплених на металевому стрижні, який обертався за допомогою педалі.

Протягом довгого часу інструмент користувався великою популярністю, проте до середини дев’ятнадцятого століття його перестали використовувати. Однак у двадцять першому столітті зацікавленість скляною гармонікою відновилася. Сьогодні створюються її точні репліки та сучасні версії. Дедалі більше композиторів та навіть рок-музикантів знову включають її до своїх творів.

Хвилі Мартено

На відміну від інших музичних інструментів, хвилі Мартено ніколи не набули широкого поширення. Цей електронний музичний інструмент був винайдений у тисяча дев’ятсот двадцять восьмому році французьким інженером Морісом Мартено.

До Першої світової війни він грав на скрипці, а під час війни працював радистом. Після отриманого досвіду у галузі радіотехніки він створив монофонічний музичний інструмент, який працював на основі лампового генератора та конденсатора зі змінною ємністю.

Хвилі Мартено, так само як і терменвокс, відтворюють звуки, що нагадують людський голос, але електричного походження. У пізніших версіях інструмент отримав клавіатуру, що дозволяло змінювати висоту звуку та створювати ефекти, такі як вібрато.

Згодом у ньому з’явилися дифузори, що давали змогу створювати різні тембри.

Для хвиль Мартено написано понад сто музичних партій у класичних творах. Крім того, цей інструмент широко використовується у кінематографі, експериментальній музиці та сучасних аудіовізуальних проєктах.