Як і в будь-якій сфері життя, на ринку Форекс є видатні персони, чиї імена увійшли в історію. Джордж Сорос – один з найуспішніших трейдерів в історії ринку Форекс. Його кар'єра почалася з моменту заснування фонду «Квантум» у 1969 році в Кюрасао (Нідерландські Антильські острови у Вест Індії). За час свого існування фонд «Квантум» зробив безліч спекулятивних операцій на ринку Форекс. Наприклад, на спотовому ринку тільки в 1996 році фонд отримав прибуток, рівну річному доходу корпорації МакДональдс. Однак найприбутковіша угода Джорджа Сороса – це угода з британським фунтом, проведена в 1992 році, в результаті якої він витягнув чистий прибуток в обсязі $2 мільярдів протягом одного місяця. Завдяки такому успіху, Джордж Сорос завоював репутацію «людини, яка зламала Банк Англії».
Подібна тріумфальна угода стала можливою завдяки ситуації, що склалася в світі в 1990-ті. У 1979 році Німеччина і Франція виступили з ініціативою створення Європейської валютної системи (EMS). Європейська Валютна Система була заснована з метою підтримки стабільності курсів національних валют в країнах-учасницях цієї системи та підготовки до валютної інтеграції. Спочатку до складу EMS входили наступні країни: Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Данія, Ірландія та Люксембург. Механізм регулювання курсів валют (ERM) в основі Європейської Монетарної Системи полягав у впровадженні Європейської валютної одиниці (Екю, ECU), яка стала прототипом сьогоднішнього євро. Для кожної країни в Європейській Валютній Системі було встановлено централізований курс щодо Екю, а також валютний коридор, в межах якого дозволялися зміни національного валютного курсу. Країни-члени EMS були зобов'язані підтримувати курс своєї національної валюти відповідно до умов угоди або покинути міжнародну організацію. За умовами статуту централізовані курси країн-учасниць могли змінюватися, і це відбувалося 9 разів з 1979 по 1987 роки.
У 1990 році Великобританія вступила в Європейську Валютну Систему, курс фунта стерлінгів було встановлено на позначці 2,95 німецьких марок з допустимим коридором ± 6%. Завдяки механізму валютних курсів до середини 1992 року темп інфляції в країнах, що беруть участь в Європейській Валютній Системі, значно знизився. Проте, штучне підтримання курсів валют в межах валютного коридору посіяло сумніви серед інвесторів. Ситуація погіршилася після возз'єднання Західної та Східної Німеччини в 1989 році. Слабкість економіки Східної Німеччини привела до збільшення державних витрат Німеччини, що змусило Бундесбанк випустити в обіг більше грошей. Така політика викликала інфляцію, і Бундесбанк був змушений підвищити процентні ставки. Високі процентні ставки залучили іноземних інвесторів, а це, своєю чергою, призвело до надлишкового попиту на німецьку марку, що спровокувало подорожчання німецької валюти. Великобританія, будучи пов'язаною статутом Європейської валютної системи, повинна була підтримувати курс своєї національної валюти в рамках валютного коридору стосовно німецької марки. У той час економіка Великобританії була дестабілізована, а рівень безробіття в країні був високим. Підвищення ключової процентної ставки слідом за Німеччиною в таких умовах могло тільки погіршити ситуацію. Разом з тим, не було інших можливостей зміцнити курс місцевої валюти найближчим часом. У той період Джордж Сорос і багато інвесторів вирішили, що Великобританія буде не в змозі підтримати курс місцевої валюти на необхідному рівні. Тоді Великобританії доведеться або оголосити про девальвацію національної валюти, або відмовитися від участі в механізмі валютних курсів.
Джордж Сорос вирішив взяти позики в британських фунтах, продати їх за німецькі марки та інвестувати в активи Німеччини. В результаті було продано майже 10 мільярдів фунтів стерлінгів. Джордж Сорос був не єдиним, хто думав таким чином, багато інвесторів зробили те саме. Як наслідок таких спекуляцій, нестабільна економічна ситуація в Великобританії погіршилася. Намагаючись нормалізувати ситуацію та утримати від падіння курс фунта, Банк Англії викупив 15 мільярдів фунтів стерлінгів з використанням своїх резервів. Однак це не принесло очікуваного результату. Тоді 16 вересня 1992 роки (пізніше цей день назвуть «Чорною середою) Банк Англії оголосив про підвищення ключової процентної ставки з 10% до 12%. Регулятор хотів погасити бум, але очікування британських банкірів не були задоволені.
Інвестори, які продавали фунт, були впевнені, що їх чекає колосальний прибуток в результаті подальшого падіння курсу фунта. Кілька годин по тому Банк Англії знову пообіцяв підняти процентну ставку до 15%, але трейдери продовжували купувати. Це тривало до 19:00 години того ж дня, коли генеральний підскарбій Норман Леймонт оголосив, що Великобританія виходить з механізму валютних курсів (ERM) і процентні ставки будуть знижені до 10%. Саме в цей день почалося падіння курсу вартості фунта. Фунт впав на 15% проти німецької марки й на 25% проти долара США протягом 5 тижнів. Це принесло гігантський прибуток фонду «Квантум». Так протягом місяця Джордж Сорос заробив близько 2 мільярдів доларів США, купуючи здешавілі фунти на кошти німецьких активів. В результаті тільки за вересень 1992 року фунт стерлінгів впав майже на 3 000 пунктів!
Таким чином Джордж Сорос, «людина, яка зламала Банк Англії», показав, до якої міри центробанки можуть бути вразливими перед валютними спекуляціями великих інвесторів в умовах штучно підтримуваних курсів валют. Використання позикових фондів дозволило Джорджу Соросу заробити статок протягом декількох тижнів, що стало початком його благодійної діяльності. Як ми вже згадували, з метою запобігання негативного впливу валютних спекуляцій на економіку країни центробанки створюють резерви в формі іноземних активів. Але, як показала практика, такі резерви можуть бути неефективними, якщо вони суперечать великому капіталу інвесторів, які переслідують ті ж цілі.
Сьогодні ринок Форекс набагато більш ліквідний, ніж на початку 1990-х років. Отже, жоден інвестор, навіть той, що має мільярдний капітал, не зможе впливати на курс будь-якої валюти протягом тривалого часу. «Чорна середа» вересня 1992 року залишилася далеко позаду. Однак історичні факти не можна ігнорувати, тому що історія має властивість повторюватися.
